Потягло тумном над полями...
Полетіло в вирій ген тепло,
Стало сіро, зимно вечорами,
Ніби зроду літа не було.
Тільки, як душа за небокраєм,
Гірко щось заплакало: «Курли-и-и!»
Відлітає літо, відлітає,
І само не відає куди.
Яблуні за мить геть облетіли,
Як зола неживий, темний лист,
Тільки на шипшині пломеніє,
Ніби жар, разок ясних намист.
Потягло туманом із-за ставу,
Холодом, зимою потягло.
Осінь поспішала, запрягала
Дощ з вітрами в золоте ярмо.
© Ольга Соколовська
Свидетельство о публикации №117110709507