из переводов - 1

ИРИНА СНЕГОВА (1922-1975) - поэтесса, переводчик. Была известна, почти знаменита в 60-е, жила переводами с языков народов СССР, писала «тихую лирику» - о любви, о женском счастье, быте, о детях, о красоте мира. До сегодняшнего дня стихи не переиздавались. Два года назад в одном из томов "Антологии лирики" я опубликовал несколько ее стихотворений и перевел на украинский язык.


       «Приснился бы! Хоть мельком, в кой-то раз...»

Приснися! Хоч мигцем, хоча би раз ...
Як дивно ява панствує над снами,
нам сняться ті, які образили десь нас,
й ніколи ті, що скривджені десь нами.

Із гордості не сняться нам вони,
щоб нашого стида не бачити старого ...
А може, щоб у снах цих, Боже борони,
нас не образити десь випадково!

                ***

Що було, то було ...
А було?
Було.
Не навпаки.
Сонцем очі сліпило,
вітром жорстоко било,
сипало вслід сніги ...
А я все одно любила.
Що було, то було ...
Забула.
Начисто. На віки.


               «Не надо приходить на пепелища,..»

Не треба йти на попелище,
в минуле їздити, як я,
шукати у золі порожній, як шукає кішка,
даремний слід згорілого житла.

Не треба прагнути побачень з тими,
кого любили ми давним-давно,
утрати відчуття живе нестримне
з цих зустрічей нам винести дано.
 
Їх час пройшов. Вони сліпі, беззвучні,
чарівники, що втратили вже власть,
їх проклинати смішно і незручно,
поклон їм вслід нічого вам не дасть ...

Не треба вам іти на попелища
стояти там, як я тепер стою.
Над пустирем осінній вітер свище
і пил мете на голову мою.