Золотої осені коралі –
Горобин сльозинки нанижу,
Замалюю зморщечки зухвалі
І печалі тризну відслужу.
Слава Богу, водяться парфуми.
Хто нараяв, Бог чи сатана?
Ними затушую розпач, думи
І явлюся світу осяйна.
І нехай не тішаться зависні,
Що давно мій потяг відгудів.
Я не надломлюся й не закисну,
Не піддамся Синій Бороді
Літ минулих, бо іще не вечір,
Тільки сутеніє. А проте
Сивий голуб спуститься на плечі
І гукне на зустріч тет-а-тет.
Буде келих. Здивування квітів.
І любов – не прірва , а гора.
Хай посміє хтось на цілім світі
Попрікнути жінку, що стара ?
Бо немає старості у жінки,
Бо душа навіки молода.
Прийде осінь. Справимо обжинки
Й знову будем весну виглядать!
Золотоi осенi коралi
© Copyright: Валентина Кондратенко 2, 2017
Свидетельство о публикации №117110611769
Свидетельство о публикации №117110611769
Рецензии