Зринає з прохолодного туману
Той день, хоча й пройшло дванадцять зим...
Той день, що й досі – незагойна рана.
День, коли став ти ангелом моїм.
Дванадцята вже осінь догорає,
До краю всіх доспівано пісень,
Збиваються птахи в зимові зграї,
А серце крає той жахливий день,
Коли я ще не знала про жахіття,
Про землю, що пила останній біль,
Про гіркі квіти та колюче віття,
Про сліз майбутніх кришталеву сіль...
...Я знов – у прохолодному тумані
(Хоч відтоді пройшло дванадцять зим),
Крокую у оманливім світанні,
Милуюсь спогад-поглядом твоїм,
Не знаючи, що погляд був останнім...
...Все відняло криваве те світання...
05.11.2017
***
© Copyright: Наталка Змиивна, 2017
Свидетельство о публикации №117110504412
Свидетельство о публикации №117110504412
Рецензии