Могила. Иван Коваленко

ІІІ. Могила

Над ставом церква. Пагорб невисокий,
Як зелен килим, душу звеселя.
Могили не розгледіти здаля,
Дерев сім’я її вартує спокій.

Нема хреста. Зогнив із плином років.
Зів’ялі квіти. Зламане гілля.
Трава в пилу, і висохла земля, –
У славу тут ворота не широкі.

Байдуже повз іде людей юрма,
І серце біль зненацька обійма:
Йому б лежати десь у Пантеоні.

О Україно! Як же він радів,
Коли вертався із чужих країв...
Серед могил пасуться коні.
----------------------------------
«Могила» Иван Коваленко

Над прудом церковь. Холмик невысокий,
Ковёр зелёный душу веселит.
Издалека могила не блестит.
Деревьев семя даст покой глубокий.

И нет креста. Он сгнил в годах далёких.
Цветы завяли. Ветка захрустит.
Трава в пыли. Земля суха, горит.
И в славу больше нет ворот широких.

Идёт толпа так равнодушно мимо,
И в сердце боль внезапно стала зрима.
Ему лежать бы где-то в Пантеоне.

О Украина! Как же был он рад,
Когда вернулся из чужбин назад…
Среди могил теперь пасутся кони.

(5.11.2017)


Рецензии