Легенда о пшенице

Легенда про пшеницю

(християнська)

Ходив колись давно Господь Землею,
Дивився, чи порядок нині з нею?

І як живуть там зараз грішні люде -
Міняти що, чи хай все так і буде?

А на Землі завжди буяло літо,
Як треба - все було дощами вмито...

Дерева у лісах росли плодові,
Джерела, як одне, були медові!

Життя було щасливе і прекрасне,
Сумирна звірина, та іще й красно

Травичку, як одне, усі жували,
НікОли ні на кого не напали.

Людина ні хвороб ні бід не знала...
Та ще й така пшениця виростала,

Що колос від землі вже починався,
Зерном, як біб, він щедро наливався!

І хліба так багато люди мали,
Що вже його вони не цінували...

З достатку і розбестилися дуже,
Й серця їм позачерствіли байдуже.

Ось чує Бог - якраз десь хліб іспікся,
Духмяний аромат так смачно лився...

То й став собі Господь по-біля хати,
Надумав трохи хліба попрохати.

Та й бачить - закалякану дитину
Тре мати хлібом, ось де, біля тину!

А змореному дідові старому
Відмовила: - Йди геть від цього дому! -

Розгнівався Господь: - Жорстокі люде,
За це вам покарання, звісно, буде! -

Зійшов на Небо й нумо проклинати...
Вже людство по заслузі буде мати!

Земля усюди вмить закам'яніла,
Посуха з нівідкуди налетіла...

Морози й завірюхи вслід за нею...
Таке ось сотворив Господь з Землею!

Та ще ж і лютий голод допікає,
Поїстоньки нікому і немає...

І, ніби, на подовження до драми,
Багато звірів стали хижаками!

А Бог, коли від гніву вгамувався,
Мабуть, на Небі, сам і здивувався...

На Зиму й Літо рік він розділяє...
Аж чує - хтось там молить та гукає!

Просити стали Бога Пес та Кішка:
- Невже не маєш жалю навіть трішки?

Вже й рік нема з медовою водою...
Доволі люди скарані Тобою.

То дай же хліба, Господи, Собаці,
Бо що ж це мені їсти, небораці?

Я - вірний, я - хороший, Ти ж бо знаєш...
За віщо мене, Боженьку, караєш? -

Та й Киця з ним заплакала: - Ой, нене,
Згадай, Всевишній Боже і про мене!

Хоча я шкідників ловлю багато,
Та хочеться і хлібця пожувати. -

Отак вони удвох ридали в голос...
І дав тоді їм Бог пшеничний колос.

Та вже не від землі він  починався,
А лише на верхівці колихався.

Та й зЕрнятка були дрібні у нього,
Звичайно, не як біб... То що із того?

Бо хліб же... Так що треба добре знати:
Без Кішки і без Пса його не мати

Могли з своєї пихи грішні люде...
То кожен хай про цеє не забуде!
            *
А Пес і Киця й нинішньої днини,
Як хліба ОБЕРІГ біля людини.

- - - - - - - - - - - - - - - -

Перевод на русский язык:

Легенда о пшенице

Ходил когда-то давно Господь по Земле,
Смотрел, порядок ли нынче с нею?

И как живут там сейчас грешные люди -
Менять что-то, или пусть всё так и будет?

А на Земле всегда изобиловало лето,
Если надо - всё было дождями умыто...

Деревья в лесах росли плодовые,
Родники, как один, были медовые!

Жизнь была счастливая и прекрасная,
Смирные звери, да ещё и прекрасно

Травку, как один, все жевали,
Никогда ни на кого не напали.

Человек ни болезней ни бед не знал...
Да ещё и такая пшеница вырастала,

Что колос от земли уже начинался,
Зерном, как боб, он щедро наливался!

И хлеба так много люди имели,
Что уже его они не ценили...

С достатка и распустились очень,
И сердца у них очерствели безразлично.

Вот чует Бог - как раз где-то хлеб испёкся,
Душистый аромат так вкусно лился...

Вот и стал себе Господь возле дома -
Надумал немного хлеба попросить.

Да и видит - испачканного ребёнка
Трёт мать хлебом, вот где, возле изгороди!

А усталому деду старому
Отказала: - Иди прочь от этого дома! -

Разгневался Господь: - Жестокие люди,
За это вам наказание, конечно, будет! -

Взошёл на Небо и давай проклинать...
Уже человечество по заслуге будет иметь!

Земля везде мгновенно окаменела,
Засуха из ниоткуда налетела...

Морозы и метели вслед за нею...
Такое вот сотворил Господь с Землёю!

Да ещё ж и лютый голод допекает,
Покушать никому и нет...

И, будто в продолжение драмы,
Много зверей стало хищниками!

А Бог, когда от гнева успокоился,
Наверное, на небе, сам и удивился...

На Зиму и Лето год он разделяет...
Да слышит - кто-то там молит и окликает!

Просить стали Бога Пёс и Кошка:
- Неужели не имеешь жалости хоть немножко?

Уже нет и рек с медовою водою...
Довольно люди покараны Тобою.

Так дай же хлеба, Господи, Собаке,
Ведь что же мне кушать, бедолаге?

Я - верный, я - хороший, Ты же знаешь...
За что меня, Боженька, наказываешь?

Да и Кошка с ним заплакала: - Ой, мама,
Вспомни, Всевышний Боже и про меня!

Хоть я вредителей ловлю много,
Но хочется и хлебца пожевать... -

Вот так они вдвоём рыдали в голос...
И дал тогда им Бог пшеничный колос.

Но уже не от земли он начинался,
А только на верхушке колыхался.

Да и зёрнышки были мелкие у него,
Конечно, не как боб... И что из того?

Ведь хлеб же! Так надо хорошо знать -
Без Кошки и без Пса его не иметь

Могли из своей гордыни грешные люди...
И каждый пусть об этом не забудет!

            *

А Пёс и Кошка и на сегодняшний день
Как хлеба ОБЕРЕГ возле человека!