Осiння рапсодiя. Украинское

     Сьогодні розмовляю з осіннім днем, що полонить сонячною усмішкою, огортає щедрим теплом. Ллється прозоре світло, лагідно засвічує душу красою. Купаю погляд у безкрайньому просторі небесної блакиті. Треба надіти окуляри, щоб не осліпнути від блискучого сяйва.
     Оксамитова осінь. Яка ж вона чарівна у променях золотого люстерка!
А ще й неперевершена майстриня, що зіткала ніжне тонке мереживо павутиння. Зненацька повіє  легіт, загойдає розмальовані віти, заспіває колискову.
     Стою заворожена та прислухаюсь до голосів у різних тональностях. «До-до-до» - забуркотів незадоволено старий дуб-дідусь. «Ре» - відгукнулась сосна, «Мі» - дзвенить вільха, «Фа» - ігноруючи шурхотить  клен, «Соль-соль» - солірує каштан, «Ля-ля» - виводить верба,  «Сі» - тоненько бринить береза. Справжній виступ лісового гурту. А диригентом – Музика Осінь. «Па-па-шур-шур-па-па-шур-шур» - барвистим віялом кружляє листя в іскрометному танку.
     Засумувала Жалійка-Осінь за утраченим коханням. Її тонесенький ніжний голосочок лунає у відвертому визнанні. Засмутилась, зачервоніла, раптово завихрила, розбризкуючи дорогоцінні прикраси. Навіщо вони їй без коханого!? Заблищали у очах кришталеві сльозинки та повисли, як перлинки.
      Не сумуй, Красуне, не сумуй! Хай не охолоне твоє серденько!