Стихiя стихiй

Ні, у променях світла немає нічого святого...
Зігрівати, чи там, відкривати минуле тобі -
це не сонця турбота.
Це примха веселого Бога,
що ховається кожного ранку в безбожній юрбі...
Ні, у краплях води не існує спасіння від спраги...
Листопадовий дощ, що прикрасив квітневе лице, -
це просте риторичне питання душевної жаги
залишити по собі будинок, дитя й деревце...
Ні, у подиху вітра дарма ти шукав прохолоду...
Незагоєні рани скоріш потребують бинтів,
а не руху повітря, що звіяв дівочую вроду
над красою природи, яку ти забути хотів...
Ні, скеляста земля це не шати для мрій з піднебесся...
Міліардами тіл нагодована в темряві сну,
пропливає нечутно по цьому космічному плесі,
зберігаючи десь посередині вічну весну...
Ні, звичайне кохання, що спалює сердце, - не ліки...
Але той, хто відчув це єднання стихій у душі,
вже ніколи не схоче тинятись одному довіку
без єдиного шансу знайтись у моєму вірші..:)