Лина Костенко. Открываю рассвет...

Открываю рассвет скрипичным ключом.
Чёрная ночь в инкрустации нежности.
Горизонт поднимает багряным плечом
день - как нотную страницу вечности.
Что сегодня?
Какой весёлый фрагмент
из моей шальной доли?
Усмехается правда глазами легенд
и свобода - глазами неволи.

Любовь неповторная -
моя валторна.
Дороги прощальные -
как скрипки звучание.
А в серые будни
буду бить, как в бубны.
Очень мне легко. Очень мне трудно.

Эволюция  гусиных перьев.
Философий лукавый нимб.
Слово - прозвище мысли теперь,
а чаще - её псевдоним .

Так что ж я ищу и чем я живу?!
Многоголосый свет, многолюдный.
Вы поэзия, стихи?
Или только слова?
У будущего слух абсолютный.

Оригинал:

Відмикаю світанок скрипичним ключем.
Чорна ніч інкрустована ніжністю.            
Горизонт піднімає багряним плечем         
день -               
як нотну сторінку вічності.               
Що сьогодні?               
Який веселий фрагмент               
із моєї шаленої долі?               
Усміхається правда очима легенд            
і свобода - очима неволі.               

Любов неповторна -               
моя валторна.               
Шляхи прощальні -               
перша скрипка печалі.               
А в сірі будні               
буду бити, як в бубни.               
Дуже мені легко. Дуже мені трудно.      

Еволюція гусячих пер.               
Філософій забрьоханий німб.               
Слово - прізвище думки тепер,               
а частіше - її псевдонім,               

Так чого ж я шукаю і чим я жива?!         
Велемовний світ, велелюдний.               
Ви поезія, вірші?               
Чи тільки слова?               
У майбутнього слух абсолютний.