Iван Вазов. Поле

Іван Вазов
ПЕРЕДВЕСІННІ СОНЕТИ
III. ПОЛЕ


Спить поле, самота над ним могильна
морозом лютим розляглася вшир...
Дослухайтесь і придивіться пильно –
в глибинах б’є живущих токів вир.

Воно від сну прокинутись готове,
радіє щиро молодій весні,
на диво сподівається казкове –
і ловить сонця промені ясні.

Воно, надії сповнене, чекає...
О боже, й я так само вірю теж
у те, що у життя немає краю,

у живодайне сонце і понову,
в те, що обладу над землею знову
бере нетлінна істина без меж.

(переклад з болгарської — Любов Цай)

***

Оригинал:

Иван Вазов
ПРЕДВЕСЕННИ СОНЕТИ
III. ПОЛЕТО


Полето спи в мъртвило, в самотия…
гробовен сън сковал го, зимен хлад.
Но взрете се, но вслушайте се вия
във тайний му живот и трепет млад.

Как диша веч, как пулсът му се буди
под първий страстен дъх на пролетта
и в ожиданье да цъфти и чуди –
поглъща жадно лучи, топлота.

То чака веч и верува, и се надява…
И аз, о, вярвам, боже, в пролетта
и в младия живот, що наближава,

и в слънцето прекрасно, и в доброто,
и в обновленьето, и в тържеството
на истината и на светлостта.