Слёзы Червоной Руси - Соломия Галицкая

вольный перевод с украинского
стиха Соломии Галицкой "Сльози Червоноi Руси",
источник здесь:
http://www.stihi.ru/2017/03/21/3304


Земля была окутана печалью.
Она от ран стонала, чуть жива.
А лето словно осень - серой шалью.
Впервые мировая шла война.

Повсюду пахло порохом и дымом.
И пушки били, и рвалась шрапнель.
Укрылось небо сереньким сатином.
Меж темнотой и светом шла дуэль.

Зловещий чёрный ворон вился в небе,
расправив два внушительных крыла.
Червона Русь под гнётом всё слабее
тогда под австро-венграми была.

Захватчики коварны и жестоки,
народ Руси считали за рабов.
На казни отправляли очень многих
из тех, в ком ко Христу жила любовь.

Хватали тут за веру православных,
в сырые тюрьмы и концлагеря
сажали. Как монаха полицаи
забили, наблюдала детвора.

Как отрезали губы, уши, пальцы
тем, кто от предков тут не отреклись,
и как село спалили утром ранним:
ни малый, ни старик не сбереглись...

Россия- враг! То знать тут должен каждый,
иначе не сносить вам головы.
За то на казнь вели селянок важно,
что видели в делах их след Москвы.

"Червона Русь - не Русь, а Украина", -
шипели оккупанты вновь и вновь.
И каждого, кто звал себя русином,
бросали в Терезин иль в Талергоф.

Вот так глотал народ горючи слёзы,
но были и иуды хуже змей,
что вновь несли в полицию доносы
на близких, на соседей, на друзей.

С тех пор уже сменились поколенья.
Таили эти факты, где не лень.
И яд пустили душ гнилых коренья,
и снова по земле ползёт их тень.

Ублюдки разжигают потасовку,
и вновь войны бушует круговерть.
Меж братьями вражду вбивают ловко,
и бьётся свет со тьмою тут на смерть.

Но верю я всегда в победу правды!
Врага мы разобьём тут в пух и прах!
И мы - один народ, пусть знает каждый!
Пусть крепнет наше дружество в веках!



         Оригинал:

Земля була журбою оповита,
Вона від ран стогнала, ледь жива.
На сіру осінь схожим стало літо,
Війна почалась Перша світова.

В повітрі тхнуло порохом і димом,
Гармати били, рвалася шрапнель.
І небо сірим вкрилося сатином,
Між мороком та світлом йшла дуель.

Зловісний чорний птах кружляв над світом,
Розправивши великих два крила.
Червона Русь знаходилась під гнітом,
Вона під австріяками була.

Загарбники жорстокі та зухвалі,
Народ Русі вважали за рабів.
І тих вони на страту відправляли,
Хто в православний храм святий ходив.

Історія і досі пам’ятає
Сирі в’язниці та концтабори.
І як монаха львівські поліцаї
Забили на очах у дітвори.

Як відрізали губи, вуха, пальці,
Тим, хто не зрікся пращурів своїх.
І як село спалили рано-вранці,
Не милуючи літніх та малих.

Росія – ворог! Мав це кожен знати.
Інакше – не зносити голови.
За те селянок стратили солдати,
Що бачили в їх діях слід Москви.

«Червона Русь не Русь, а Україна!» —
Сичали окупанти знов і знов.
На кожного, хто звав себе русином,
Чекали Терезин і Талергоф.

Ось так ковтав народ пекучі сльози.
Але були і Юди серед них,
Які несли в поліцію доноси
На друзів, на сусідів, на близьких.

Ці факти час сховав під павутиння,
Та вже змінилось кілька поколінь.
Але отруйний плющ пустив коріння,
І знову по землі повзе їх тінь.

Ці люди провокують колотнечу,
І знов війни вирує круговерть.
Клекоче між братами ворожнеча,
І б’ється світло з мороком на смерть.

Але я вірю, правда переможе!
Розбитий буде ворог в пух і прах!
Бо ми один народ, хай знає кожен!
Хай братня єдність кріпне у віках!