Мiй Розум - до Серця, у вiчнiм двобоi.
Стосовно до часу. Уже
Час мене гонить поперед собою,
Спасибi, що е Корамiн у драже!
Дивлюся, дивуюсь, i впiзнаю
Усю територiю нашу.
По нiй ти прямуеш i без оглядки,
Дiагонально, до кладки…
З якоi (обое ми були малi),
Пускали паперовi кораблi
На потiчок, щоб в «Сине море»
Доплив кораблик i знайшов
У Синiм Морi корабля,
I Принца в «бiломму нарядi»,
Йому б дорогу показав,
Аби той знав,
I без ексцеса,
Що – тут його «Принцесса»,
Якi були ми радi!
.
Твоi дитячi щирi «глазки»
Так палко вiрили в цю Казку!
Дивлюсь, Зорянко, все я бачу…
Не не сумую, i не не плачу.
Обценьки в серцi - тиснуть душу.
А що сльоза? На марлю струшу
***
© Copyright: Пётр Пашковский, 2017
Свидетельство о публикации №117110105840
Свидетельство о публикации №117110105840
Рецензии