Зронила сльозу вечорову
фіалка нічна у саду,
бо вітер співав колискову
на щастя її чи біду.
Хоч місяць всміхався привітно
і млу навкруги осявав,
та легіт красуні тендітній
усе пелюстки обдував…
Немов ворожив її долю
той вітер гульвіса-пустун.
Літав, веселився по полю
і пахощі сіяв між врун…
Фіалка в надії чекала
всю ніч на кохання тепло,
а вранці раптово зів’яла,
ледь сонце на небо зійшло.
01.11.2017
Матiола
© Copyright: Олександр Мачула, 2017
Свидетельство о публикации №117110105560
Свидетельство о публикации №117110105560
Рецензии
