***

Жіноче серце прагне теплоти...
А я ввійшла в сумну холодну осінь,
Й сповившись у тенета самоти,
Я загубилась...загубилась зовсім...

Ви не шукайте...бо мене нема...
Погас вогонь душі...я тихо тлію...
Лишилась в серці іскорка тепла,
Я пам'яттю свою безвихідь грію...

Лечу кудись, немов пожухлий лист,
І в'яну, як стеблина при дорозі...
Минуле засипає падолист,
А  я змінити часу біг не взмозі...

Стискається душа до немоти:
Як мало тих, з ким можна йти по краю...
Я  звикла до обіймів самоти
І  не шукаю більш стежок до раю...

Я побувала в пеклі і в раю...
Любов і ненависть  -  два протилежні края.
Та я  життя любила і люблю,
І подарунків долі не чекаю...

Прийшла моєї осені пора...
Люблю її сумний холодний дощик,
Люблю, як дощ той, увійшовши в раж,
Сукману золоту її полоще...

Люблю тремкий осінній падолист,
Коли земля вдягається в багрянець,
Коли летить пожухлий жовтий лист,
Виконуючи свій останній танець...

Люблю, коли у небі журавлі
Летять на південь і курличуть сумно...
Чомусь завжди бентежно так мені,
Від тих прощальних журавлиних сурмів...

Люблю у золото одягнуті ліси,
Як жовтий глянець перламутром грає..
Згубилась  я в осінній цій красі,
Тож...не шукайте, бо мене немає...

Ви не питайте - де нові вірші?
Здебільшого тепер в "шухляду " пишу...
Щось помінялось у моїй душі...
Я  вже не та...мене немає більше...