Вітер заплітає вербам коси.
В ночі темній трави б'ють степи.
Очі волошкові стелять роси...
Гріють,-думки душу,потерпи.
Зачекайте зорі,місяць стане.
Заспіває вволю рідний край.
Ти,мене,-жадана і кохана...
У закутку серця,-зачекай.
З-за плеча,тобі загляне доля.
Хусткою туману,в вись звива.
Ти мене,-жаданий і коханий...
Знову,серед поля,-здивував.
Дарував букети ромашкові.
Волошкові очі цілував.
Цінував в любові й нелюбові...
Серцем своїм ніжним,зігрівав.
Серед ночі світлими дощами.
До садка повітря,ніс мені.
Все що відбувалося між нами...
Наче світло,у нічнім вікні.
Доріжками ночі,вкрились зорі.
Загорнувшись в ніжність,час стоїть.
Я надію маю,в щасті й горі...
Бути в серці,тисячі...століть.
(Понкратова.О.В.)
Biтер заплiтаЕ вербам коси
© Copyright: Лена Грама, 2017
Свидетельство о публикации №117103004424
Свидетельство о публикации №117103004424
Рецензии