Бутони розквiтали в холод, -диво

Не чітко намальовані тенета,
В'язали в далечінь сумні сітки.
У темній ночі,крапля...того світла.
Серед зими...не сніг,а цвіт. Квітки.

Тягнуло запахами,вартими...навпроти.
Лілеї пахли. Хвилі терпкий смак.
Ти плачеш наче? Ні? Ти що? Чого ти?
В житті. В надії. Лишенько,-приймак.

Горіли стебла квітки,в непокорі.
Неспокій тихий,мов би дивина.
В любові та печалі,-вірно хворі.
В волоссі,та нещасті,-сивина.

Бутони розквітали в холод,-диво.
Та й погляд ніжний...прагнув з-під очей.
Яке життя! Як гарно! Як красиво!
Без невблаганних,заздрісних речей.

Без оповідок. Без казок,надалі...
Без болю вади серця,болю мрій.
Що будуть знову в щасті,та печалі...
В бажанні жити й прагнути. Надій...

Надій...надійся. Нехай буде крихта.
Не змита словом,правдою жива.
Без горя,скрути.Без навали лиха...
Проте і в безнадії ще нова.

І чистим серденьком,іще зустріну.
Забуду біль. Не дам здійснитись болю.
Обійду мур,знесу фортецю. Стіну!
І ну до щастя! Линути на волю.

Злечу у небо! Нехай простять люди...
Мої помилки,що не варті втрати.
І нехай буде все,що мусить бути...
Тужить не буду.Буду жартувати.
 (Понкратова.О.В.)