На в1рш олега побережного

НА ВIРШ  О. ПОБЕРЕЖНОГО.

Журавлi летять по небу –
Забирають лiто.
Так хотiлось би до тебе
З ними полетiти,
Закружляти над тобою.
I в годину ранню –
Враз донизу головою
З пiснею кохання!..

Цiлувались, обiймались,
I не мали скуки,
Поки вона не вiддалась
Iншому на руки.

Прочитав я цi рядочки,
Й серцем своiм плачу:
А для чого так зненацька?
Толку в тiм небачу!

Лелек падае додолу
Униз головою,
Коли, в льотi, лелеченьку
Зразили стрiлою!

Чому твоя «журавлиха»
Не була з тобою?
Де, коли, якого лиха,
Ти пройнявсь журбою?

Ти полинь над тим подвiр’ям,
Мужом, Олег!  Чом би?
Скинь додолу одне пiр’я -
Запусти iй «бомбу».

Не таку, що би вiдразу
Змогла розiрватись,
А знайшла твою «заразу»,
I змогла б кусатись!

I щоб «бомба» не лiнилась,
Щоб та «бомба» знала,
Щоб за нею гонилася,
Й за ноги кусала!

А сам лети у гайочок,
Там знайди поляну,
Вiдпочинь i вгомонися, -
Виглядай кохану.

Можеш, навiть, своi очi
Пiдняти до Неба:
Твоя «бомба» ту кохану
Прижене до тебе!

Якщо стане проситися,
Встане на колiна,
Мо’ i порозумiтися,
Во iм’я Отця i Сина.

А як встане – руки в боки,
Кип’яток iз глека…
Хватай крила своi в руки, -
Здоганяй ЛЕЛЕКIВ!