Стихи на украинском языке

ЛЕЛЕКИ

Приходять восени
До мене дивні сни,
І чую я тоді шум крил далекий.
Втомившись після жнив,
Спить мирно обшир нив,
А понад ним летять, летять лелеки.
Птахи щасливих літ,
З-за обрію на схід,
Народжені у милій Україні,
Вони летять над селами
І від зорі рожевими
Здаються у безодні неба синій.

Вся в золоті, земля
Сни бачить, як і я,
У чарівної казки у полоні.
Стискає серце щем,
Бо пахне світ дощем,
Розкинувшись, неначе на долоні.
Помітити не встиг,
Що я – один із них,
А серце вже весь світ в собі вмістило.
Лечу я за лелеками
Туди, де за смереками
У далечі прокинулось світило.

Туди, де рідний дім
Згубився десь в рудім,
Осіннім, завороженім просторі.
Це – все, що в мене є,
Це сили надає,
Жене біду, допомагає в горі.
Ген там дитинства край…
Я щезну – і нехай!
Розтану у жовтневій позолоті.
Із зграєю пташиною
Зіллюся з батьківщиною
У цьому білокрилому польоті.



***               

Стара модрина перед домом тата…
Позаростали стежки ялівцем,
І, наче щогла, ця сосна крилата –
Сибірський вартовий з хмурним лицем.

Шумить тайга, не ущухає на ніч.
Мов з оксамиту, неба височінь,
І жовтий місяць, всіх зірок керманич,
Пірнає знову у хмаринки тінь.

А ти вві сні далеку Україну
Все бачиш, тату, через стільки літ
І часто кажеш: «От умру – полину
До неї, синку, через цілий світ.

Не дожене не вітер і не злива,
Не затримають гори і тайга…
Ось щось сьогодні знов щеміло зліва
І знов болить відрізана нога…»

А сосни та смереки за стіною
Шумлять, і спека свій серпанок тче,
І глиця, наче килим, під ногою,
І, як сльоза, живиця вниз тече…

***               


Де росою зірки сиплють на поляну,
Де панує спокій протягом сторіч,
Ходять в травах коні кольору туману,
З чистого потоку п’ють травневу ніч.

Там шумлять смереки, мляві від дрімоти,
Хмарки пробігають зграєю навскіс
І виходить місяць кольору самоти
І всю ніч печально дивиться на ліс.

Там крилатий вітер носить наші мрії,
Там дзюрчить холодний сонячний струмок
І метелик ніжний кольору надії
П’є нектар духмяний з заспаних квіток.

Там надвечір в небі замовкають звуки,
Теплотою дише втомлена земля
І луна тужлива кольору розлуки
Голос твій доносить тихий віддаля…


ЛЮБИСТОК

З квіток різнобарвних сплітає намисто
Роздолля безкрає, як прийде весна.
Цвіте на землі Казахстану любисток,
Землі української зірка ясна.

Дивлюся на нього, і серце стискає
Ласкаво долонею радість буття,
Бо квітка любисток завжди розцвітає
На щастя, на долю, на довге життя.

Вдивляються  в небо його оченята
І пісня під сонцем звучить степовим.
Ця пісня слов’янська легка и крилата
Душею народу, натхненням живим.

Лечу до пелюсток його я, неначе
У пошуках меду ретельна бджола.
Присяду, заслухаюсь, світло убачу,
Нап’юся з народних пісень джерела.

Хай вічно лунають прозоро і чисто
Над степом співанки казкові, дзвінкі.
Цвіте на землі Казахстану любисток –
Яснішими робляться душі людські.


ПЕРШИЙ СНІГ

Він падав, тихий, негустий,
Спускався кроком несміливим,
Неначе простирадлом білим
Двір застеляючи пустий.

В жовтневій темряві летів
Він, невагомий і пушистий,
Такий беззахисний та чистий,
Неначе плід дитячих снів.

І цілий світ під снігом цим
Стояв, замерлий, мов в гіпнозі,
І клен у першому морозі
Схилився низько перед ним.

А сніг на жовте листя сів,
Що з гілок ще не облетіло,
І те відразу побіліло,
Мов клен зненацька посивів.