Ми ще в гостях, мище живемо

Жию один. У далинi
Себе не чую в чужинi.
Менi у тiм далекiм краi
Земне життя – життя не в раi.
На кухнi шафу вiдкриваю,
I там « Iрину» прочитаю…
I, вже як вкину «за драбину»,
В думках у те життя порину,
Де бiла хата, льох i клуня,
Жива ще мама.., О, вiдлуння
Отоi давньоi пори!
Пiднiму очi до гори.
I, вiд примхливоi натури,
Постане Рава, Львiв i Шнури
В хронологiчному порядку.
Луганськ - далеко.Здраствуй, татку!
I так щоразу, день-за -днем.
Ми ще в гостях, ми ще живем!
Як додимлю я свiй LM,
Змахну колючки – серця щем,
Зiпрусь легенько на ворини,
Пiду дзвонити до Iрини.
Пiду задвiрком, манiвцями,
Мiж Ляшуками, Ланiвцями,
Де склався роковий обман:
Невiстка Галя, Соломiя,
I наш, Пашковських, син Роман.

Загляну ще в одну домiвку:
До брата, Раi на Бонiвку,

А там уже нiяк не (мона),
Де хлопцi дядька Фiлiмона.
I побiжать хутенько ноги…
Стежки моi, моi дороги!
I в цю, i ще не пiзню пору,
Я з вами, з кожним, поговорю,
Змахну сльозу соснi на вiття:
Де Василiв, Таркiвський Вiтя,
Де Юськiв Славко, де Андрей,
Спинися, думко! Гей – гей – гей.
I, щонайперше, неодмiнно,
Чолом до тебе, Ангелiно!
Ти всiм давала нам уроки…
Пробач, що пишу раз в два роки,
Коли тобi легким гикнеться,
То це Петро до тебе б’еться.
Думки моi Чумацьким шляхом
Летять до вас крилатим птахом.
А що вже « пташка до вiкна»,
То певна думка, то вона.
Чи долiтають в Ланiвцi
Моi «синицi – горобцi»?

08. 01. 2004.  пос. Боровой, г. Ухта.