Доньцi... Любов Бенедишин

Оригінал:


В болючім прощанні немає потреби.
Піду не надовго. Піду... назавжди.
І, може, колись нагадаю про себе,
Осіннім дощем повернувшись сюди.
На вмитому склі заіскрившись росою,
Погляну у вічі твої голубі...
Лиш спогадів низку візьму зі собою.
Усе, що любила, залишу тобі -
Рожеві світанки і зоряне небо,
Засніжене поле і берег ріки.
Прости. І нехитрим дарунком не гребуй.
Прийми як належне. Прийми на віки.
 ©Любов Бенедишин,1999


Перевод с украинского Светланы Груздевой:


В тоске при прощанье, пожалуй, нет смысла…
Пойду ненадолго…уйду навсегда.
И, может, когда-то смычком коромысла
С осенним дождём перекинусь сюда…

На чистом окне заискрившись росою,
Взгляну я в лазурь твоих глаз – не робей!
Лишь воспоминанья возьму я с собою,
А всё, что любила, оставлю тебе –

Рассветов пастели и звёздные брызги,
Заснеженность поля, где рядом – река.
Прости. И нехитрым подарком не брезгуй.
Прими как наследие и – на века.


Фото Автора оригинала,
коллаж мой