Лина Костенко. Ты вновь пришла, печальная ты муза

Ты вновь пришла, печальная ты муза.
Не бойся, я не покладаю рук.
Плывёт над светом осень, как медуза,
и листья мокрые падают вокруг.

В лёгких сандалях как же ты пришла?
Твой плащ накинут чуть на плечи.
В такую непогоду как ты шла,
издалека, совсем одна в ночи!

Где ты была, в Вселенной или в Спарте?
Каким векам светила ты во мгле?
И по какой неисповедимой карте
находишь ты поэтов на земле?

Ты не стихи, а долю им диктуешь.
Твой благороден, ясен взгляд.
Поэтов и талантливее встретишь.
Спасибо, что ты выбрала меня.

Оригинал:

Ти знов прийшла, моя печальна музо.
Не бійся, я не покладаю рук.
Пливе над світом осінь, як медуза,
і мокре листя падає на брук.

А ти прийшла в легесеньких сандаликах,
твій плащик ледь прип'ятий на плечі.
О, як ти йшла в таку негоду, здалеку,
така одна-однісінька вночі!

Ти де була, у Всесвіті чи в Спарті?
Яким вікам світилася вві млі?
І по якій несповідимій карті
знаходиш ти поетів на землі?

Ти їм диктуєш долю, а не вірші.
Твоє чоло шляхетне і ясне.
Поети ж є і кращі, й щасливіші.
Спасибі, що ти вибрала мене.