***

У цій кімнаті не було нікого,
Вона іще не знала голосів.
Ніхто підбором не торкав підлоги
За всі секунди промайнувших днів.
Зміряли ночі темрявою карцер,
Стріляли ранки сонцем у вікно -
Театри тіней мружились крізь пальці
Облізлих ґрат і грали в доміно
На білих стінах, мертвих від морозу.
Хрестився морок променем різким
І, чорним пальцем змахуючи сльози,
Покірно тлів. Проходили роки.
Ніхто не бачив, як дрімає сутінь,
Ховаючись від сонця у кутах
Квадрата стелі, бо ніхто й, по суті,
Не знав про світло в чотирьох стінах.

А Він прийшов, не гримаючи в двері,
(Був найлютіший з місяців зими)
І зміряв оком, у своїй манері,
Чотири ті замучені стіни.
Шаріла ніч від сорому й любові,
Покірно тліла маривом зірок -
Його хода їй відбирала мову,
А Він жадав вповільнювати крок.
Блукали роки у ярмі печалі
По лініях кімнатних бісектрис
І піднімалились знов по вертикалі,
Малюючи протоптані хрести.

Він перетнув її самотній простір,
І мовчки вийшов. Плакала луна
Отих підборів,
            несказанно гострих,
Як та навік
           обірвана
                струна.