Песня про бессмертие поэзии. Коваленко

«Пісня про незнищеність поезії» Iван Коваленко

"З пісні буде попіл..."
Б.-І.Антонич

Поете любий, вмер ти молодим,
Не встиг в житті здобути тої віри,
Що пісня не помре, не піде в попіл сірий
І не розтане так, як від багаття дим.

На світі смертне все. Всі подвиги й діла,
Все, що людські створили вмілі руки,
Громаддя пірамід і витвори науки –
Усе перейде в тлін і знищиться до тла.

Усе зникає геть, щоб не родитись знов.
Безсмертна пісня лиш, що смертні крушить межі,
В уламках черепків доносять гільгамеші
Через віки до нас і тугу, і любов.

Та й так, без черепків, з сердець і до сердець,
І без пергаменту, паперу чи каміння
Струмить поезія крізь душі й покоління,
Крізь безлічі віків – у вічність навпростець.

Ніколи і ніде не згасне її світ,
Де б не судилося поетам помирати,
Вона проб’ється враз крізь мури й каземати,
Через сніги й тайгу, через колючий дріт.

Поете любий, темно тобі там,
Ти спиш в землі, ти мариш в тиші снами,
А пісня все живе, вона завжди між нами –
Незнищеність поезії довів ти людям сам.
----------------------------------
«Песня про бессмертие поэзии» Иван Коваленко

«Из песни будет пепел…» И.-Б. Антонич

Поэт, певец - ты умер молодым,
Не смог постичь ты в жизни этой веры,
Что стих не превратится в пепел серый
И не растает, как кострища дым.

Всё смертно в мире: подвиги, дела,
Всё-всё, что сотворили наши руки:
И пирамиды, гении науки –
Всё станет тленом, всё сгорит дотла.

Всё сгинет прочь и не родится вновь.
Бессмертна только песня, безгранична.
В обломках черепков поэт привычно
Несёт нам и печали, и любовь.

Да и без них, без черепков и книг,
Без всех пергаментов, бумаги или камня
Поэзия втекает в душу плавно
Через века – и в вечность напрямик.

И будет вечно литься этот свет,
Где б не пришлось навек почить поэту,
Сквозь стены все пробьётся этим светом,
Через снега, тайгу, покровы лет.

Поэт, певец – тебе там так темно,
Ты спишь в земле, в тиши окутан снами,
А песня всё живёт, всегда меж нами –
Стихам бессмертие твоим трудом дано.

(28.10.2017)