Незаймані думки летять в безодню.
Даю знов волю подумки собі.
Стала дорослішою наче я сьогодні,
Та намагання всі мої слабі.
Я винна сама - распростерла душу,
Віддала серце - ти його порвав.
І всі бажання впали у калюжу,
А вітер душу ядом напував.
Сама собі я нагадала квітень,
І затягнула серце в зашморги.
І більше не ростуть в бажаннях квіти,
І більш не бачу я у мріях райдуги.
Чорніше ночі стало моє сонце.
Гірка отрута знищила думки.
І душа впала, наче у вічну прірву,
А я чекаю й досі теплоти.
А я чекаю
© Copyright: Лиса 25, 2017
Свидетельство о публикации №117102706367
Свидетельство о публикации №117102706367
Рецензии