Не крови водяниста опора, надiйного тiла

Не крови водяниста опора,надійного тіла.
В марнотратстві своїм,не веди скуштувати гріха.
І вражаюче чисте,яке вберегти лиш зуміла...
Те,жадане у слові...немов у броні,-нелегка.

Достукатись важко...і в час цей нелегкий на радість.
Порада. Відрада. Та сонце що світить згори.
Яка вічна щирість,яка невблаганная слабість.
Коханням,віднині черпай. Скільки хочеш бери.

І долею честі,що вкрита мов мхом,чи травою.
У погляд віднині...схилившись. Я зтишу свій гнів.
У щастя зайду,заховавшись у нім з головою.
Родивши й плекавши у щасті... дочок та синів.

Згорнувши долоні при купці твій погляд згадаю.
І поклик сердець молодих...зтихне слід.
Достукатись важко,та в час цей нелегкий,бажаю.
Надалі,в часи,щоб віднині...ріс й цвів добрий рід.

Щоб діти не зводились,наче у стаї лелеки.
Щоб тихий шум крил,в хаті,не вистигав.
Старечії очі дивились,далеко-далеко.
І бачили тих,кого я породжав та чекав.
 (Понкратова.О.В.)