Тіні, неначе янголи, мене переслідують всюди.
Дивні і зачаровані навкруги живуть люди.
Новий день, наче листопад, опаде - не впіймаєш.
Пишу листи в нікуди... Ти мене не згадаєш!
Ледве жива надія, що догорає, як свічка.
Мислити і не спати щоночі - погана звичка.
Останній крик не почують... Час вбиває минуле.
За вікном зорі кочують... Дні, наче дощ, промайнули.
Нікому не збагнути, чому так хочеться знову
Пірнути, не випливати... Зануритися під воду.
Останнє моє бажання - вижити, де неможливо.
Вже немає різниці... Усе вже неважливо...
Неначе янголи
© Copyright: Лиса 25, 2017
Свидетельство о публикации №117102307356
Свидетельство о публикации №117102307356
Рецензии