***

           Не розумію,чому люди вдають, що їм байдуже тоді, коли їм вкрай не байдуже. Що то за такий дурнуватий та безтямний людський інстинкт.
           Так часто хочеться показати, що ми наситились сповна, коли навіть й не зробили ковтка. Навіть тоді, коли спраглі, коли кричимо і коли помираємо. Навіщо і з якою метою? До якої кінцевої точки допливає потріпане знівечене гордістю серце? 
           Чому ми бавимось в ігри? Аби людина справді повірила та забрала у валізи усі свої речі, які порозкидувала довкола нашої душі? А так і буде. Повірить. Безперечно. І ми програємо. Так терпко. Так гірко. Із комком у горлі. Із комком у горлі проведемо її на нічний корабель кудись на південь, на захід, на "завжди".
           Рідна душа є дорогоцінною прикрасою зап'ясть людей, яке має далеко не кожен, а не китайським дешевим брязкальцем, яке хтось змусив повісити на себе задля реклами, моди й статистики. Одягаючи діаманти чи коштовний позолочений годинник, ви ж не ховаєте його під одягом, аби ніхто не бачив, а навпаки хизуєтесь ним? Так само і з людьми. Пильнуйте, аби той ваш цінний годинник не заіржавів або ж,не дай Боже, не перестав працювати.
           Це стосується і батьків, які часто не отримують від нас такої взаємності, на яку справді заслуговують, і ті, хто нам симпатизують, бо ми завжди хочемо справити гарне враження завдяки гордості, пафосу; і це стосується нового смартфона, над яким трусишся, а вже через тиждень він за десяток метрів летить на найближче ліжко. А потім ми плачемо за мамою, рвемо на собі волосся, коли бачимо нову пасію, того, від кого бігли мурашки по шкірі і ,зрештою, тратимо кільканадцять доларів на те, аби замінити розбитий екран телефону. Прикладів можна навести мільярди.
            Бути дзеркалом для людей... так,це важливо бути дзеркалом для людей. Ставитись до них так, як вони на це заслуговують. ...і вкрай відсіювати тих, з ким би зовсім не хотілося б ділитися своїм часом і місцем на причалі свого серця. Кажуть, море починає густіти й перетворюватись на липке густе болото,якщо у ньому потонуло багато іржавих кораблів. Важиво приділяти увагу мотлоху лише тоді, коли за його зберігання вам платять. Добряче платять і дають дні для відпочинку. Така собі робота.
            Вся прихована любов, виплакані сльози, калатання серця просто розвіються тютюновим димом дешевої цигарки, якщо так і буде ваша воля залишити їх невидимими,прозорими. Ви заплатите, а не отримаєте нічого. Почуття повинні знаходити прихисток в серцях дорогих вам людей, а якщо їм там тісно чи душно, то забирайте їх звідти геть і йдіть шукати інше серце.
           Любов повинна жити в затишному обійсті, а не в байдужій неошатній хижині. Любов повинна дихати.