Голос во мне, я спрашиваю: - Кто ты?
- Не знаю, - молвит. - Может, кто в роду.
Меня водил под руку Аристотель
в каком-то удивительном саду.
И заходило солнце в ночных лузах.
И в Риме правил Тит или Нерон.
Жила тогда я где-то в Сиракузах,
стихи писала золотым пером.
Везде своя, и я нигде не дома.
Душа летит в свечении эпох.
И где тот путь начался, - нам неведомо.
И где прервётся, - знает только Бог.
Оригинал:
Хтось є в мені, і я питаю: — Хто ти?
— Не знаю, — каже. — Може, хто в роду.
Мене водив під руку Арістотель
в якомусь дуже дивному саду.
Згасало сонце у вечірніх лузах.
Десь в Римі правив Тит або Нерон.
А я тоді жила у Сіракузах,
писала вірші золотим пером.
Я скрізь своя, і я ніде не дома.
Душа летить у посвіті епох.
І де цей шлях почався, — невідомо.
І де урветься, знає тільки Бог.
Лина Костенко. Голос во мне, я спрашиваю...
© Copyright: Татьяна Шамсиярова, 2017
Свидетельство о публикации №117102008977
Свидетельство о публикации №117102008977
Рецензии