Час
Летить...
Відриває коріння
від ґрунту, де мрії тулились до снів...
Він гине
в серцях, що не знали сумління...
А я й поготів.
Він хоче...
Мандрує...
Міняє обличчя...
Шукає себе у скорботі вірша
на вилицях ночі...
Хоч Богу й не личить
людськая душа...
Він знає...
Про сонце...
Про зорі на стелі...
І кличе до кола своіх перемог
над раєм,
де люди дізнались веселі,
що час - то є Бог...
Свидетельство о публикации №117102005411