Недокошенный луг. Иван Коваленко

«Недокошений луг» Iван Коваленко

Восени…
Я не знаю, чому восени
Часто бачу я знов
Все ті ж самі
Тривожнії сни.

Все ті ж самі місця
В задеснянськім
Озернім краю,
Де я спокій згубив,
Де покинув я
Радість свою.

Бачу ясно, до мук,
Той знайомий
Журний виднокруг
І в тривозі спішу
Я на свій
Недокошений луг.

Недокошений луг…
Там похила трава доцвіта,
Шерхіт владний коси
З далини
В моє серце вліта!

Сходить сонце
З-за трав,
Журавлі пролітають вгорі,
А з долини у ряд
Виступають гуртом косарі.

Кожен помах їх кіс
Мені голову
Зносить з плеча,
І стискає мене
Тоді дика і люта
Печаль.

І мордує мене
Найлютіша
Із віданих туг,
Як побачу я знов
Той сумний
Недокошений луг.

Чом не кличуть мене
Ці суворі міцні
Косарі?
Як же я забаривсь
І не вийшов
До них до зорі?

Я цей луг у собі
Все життя,
Як покуту, носив,
Бо загінку свою
Я на лузі отім
Не скосив.

І тривожить мій сон,
І приносить
Найтяжчу із туг
Невимовно журний
Недокошений мною
Той луг…

Плаче осінь навкруг,
Суне морок з яруг,
А в мені все живе,
А мене все зове
Недокошений луг…
Недокошений луг…
----------------------------------
«Недокошенный луг» Иван Коваленко

Осенью…
Когда дни холодны,
Сам не знаю, с чего,
Часто мне суждены
Тревожные сны.

Это те же места
За Десной -
Край прекрасных озёр,
Где остался покой,
Где покинута мной
Моя радость с тех пор.

Вижу ясно, до мук
Ту знакомую синь –
Бездну неба вокруг,
И в тревоге спешу
Я на свой
Недокошенный луг.

Недокошенный луг…
Там склонилась трава
Доцветать,
Шорох властный косы
Издали
В сердце льётся опять!

Всходит солнце
Из трав,
Журавли белят краски зари,
А из дола идут,
Выступая гуртом,
Косари.

Каждый взмах их косы
Мою голову
Сносит с плеча,
И сжимает меня
Тогда дико и люто
Печаль.

И снедает меня
Самый злой
В моей жизни недуг,
Когда вижу я вновь
Эту грусть:
Недокошенный луг.

Что ж меня не зовут
В строй суровый, к себе
Косари?
Что ж замешкался я,
Что не вышел я
К ним до зари?

Этот луг я в себе,
Сколько жил,
Как вериги, носил,
Ведь могилку себе
Я на этом лугу
Не скосил.

И тревожит мой сон,
И приносит
Печали недуг
Неотступно-печальный
И мной
Недокошенный луг…

Плачет осень вокруг,
Тьма ползёт из яруг,
А во мне всё живёт,
А меня всё зовёт
Недокошенный луг…
Недокошенный луг…

(20.10.2017)