На бЕрезi Неба

з небесного літа, волошково-квіта,
та врода намита, колись й розповита:
не вбита, не зжита; не руш, – Мову жита...............

                на бЕрезі неба,
                при самій землі, —
                не чув я, а знаю...

                на березі неба,
                з життя ув імлі, —
                на промінь стікаю...

                для всенького роду
                тут знАйдете згоду, —
                з найвищого мита...

                волошковоквіту,
                небесновідмиту, —
                чи й Мову, — Спів жита...

                поміж землі й небес,
                наскрізь лайна, чудес, —
                Б’є Світла Прибій...

                Своє Домиває,
                Собі Добирає, —
                то хто ж йому Свій............

І, наново: ні дня, ні каїну, ні юді, не ріднЯ.
А що війна – то смерть й "братерським" окупантам.
Мало честь бути модерованим, утретє вже зі мною; за відгуками жалкую, — але ж війна.