Заплети сестрице молодії локони свої
Бо ти там де вже не бачуть очі їх мої.
Заплети красивая з сонцем посмішку твою,
Бо давно не знала радості, лиш жила в жалю.
Повернулась доля в час, який давно минув
І звела з коханим, але він заснув...
Сном чудовим завжди уявляла ти
Як із ним за руку все життя ідти.
Хто я тобі милий? Чом не хочеш ти
Обіймати, цілувати, а схотів піти?
Я пішоб бо я злякався... знову вигадка, прости...
В серце камінь закотився, як ж вогонь нести?
Понесем мій милий разом той вогонь!!!
Можу і за двох, коханий, певно не спечу долонь!
Що ж не так, мій дорогенький? Я ж люблю тебе!
Ти ж кожну секунду бачиш лиш себе...
Як би знала милая, що за камінь на душі,
Разом плакала б зі мною, і казала: - краще залиши...
Так себе лиш бачу зараз, та надія ще живе!
Що ми зможемо з тобою створити щось нове.
Залишена мр я
© Copyright: Евгений Марилев, 2017
Свидетельство о публикации №117101306339
Свидетельство о публикации №117101306339
Рецензии