Посеред парку росла ялинонька.
Цвіла, як дівчина, у всій красі.
Тихою ласкою світились гілоньки,
Як оксамити в русій косі.
Стояла, лагідна та життєдайная,
Краса, що квітне повз цілий рік,
Та, що дарує нам життєве сяйво,
Щоб силу черпали ми в ній повік.
Коли Природа спить, як зачарована,
Коли снігами все позанесло,
Вона ж як дівчина та чорнобровая,
Що світлом серця несе тепло.
І кожна гілонька світ опромінює,
І в світ довколишній струмить життя,
Мороз тріскучий її не змінює:
Вічнозеленая, вічнопрекрасна,
Зимова казка – вогонь буття.*
Як же, людинонько, ти зміг сокирою
Зрубати голову ялині тій?!
Адже без неї спустієш серцем,
Не зможеш вижити, бо сила взимку
Вирує в ній, вирує в ній!
10.04.98.
Ялинонька
© Copyright: Валентина Волкова 9, 2017
Свидетельство о публикации №117101201938
Свидетельство о публикации №117101201938
Рецензии