Кімната – озерце, лататтячко – ліжко.
Пірнають в лататті качки-подушки,
І місячне сяйво, безсовісне трішки,
Простує по наших тілах навпрошки.
Гойдає латаття дві спарені долі,
І Всесвіт гойдає – ми в ньому одні,
Щасливі і голі у спільній юдолі,
В такім безсоромно-казковім човні
І втіха пливе, наче мед, полинами,
Солодка й тягуча, здалось, без кінця.
І серце весняні витьохкує гами,
Й душа приміряє весільні вінця...
Ця мить була – мить,
так мало – не більше!
Бо ранок завісу відкрив для людей,
Постукав у двері приреченим віршем,
Забувши про втомлене щастя гостей.
Кiмната озерце
© Copyright: Валентина Кондратенко 2, 2017
Свидетельство о публикации №117101211567
Свидетельство о публикации №117101211567
Рецензии