Цвіте запізнілий мій, терновий,
Чом розцвівся присмерками дня?
Виріс на скорботі і любові –
Никнеш під копитами коня.
Що летіти з вітром жеребцеві?
В гриві розвіваються літа
Золоті дощі, як і свинцеві,
Попелом надії заміта.
Може б, уродилася тернина,
Часом – і оскомина у смак...
Як радів би їй в лиху годину
Змучений, здорожений пішак!
Розкошуй ще – людям всім на диво,
Ще відпий від сонця хоч ковток,
Поки крижане студене мливо
Не зморозить ніжних пелюсток.
Цвiте запiзнiлий мiй, терновий
© Copyright: Валентина Кондратенко 2, 2017
Свидетельство о публикации №117100602023
Свидетельство о публикации №117100602023
Рецензии
Дуже глибокий філософськи вірш. Дякую. Дуже люблю отакі вірші, вони заставляють замислитися над життям.
Нина Трало 06.10.2017 21:30 • Заявить о нарушении
Нина Трало 06.10.2017 21:30 • Заявить о нарушении
Дякую вас,Ніно, за увагу до моєї творчості. Мені приємно,що мої поезії подобаються. І вам бажаю нових творчих знахідок. З повагою В.К.
Валентина Кондратенко 2 07.10.2017 07:24 Заявить о нарушении
Валентина Кондратенко 2 07.10.2017 07:24 Заявить о нарушении