Форма життя

Форма життя. Ще один спосіб існування. Десь тут, не у інших вимірах, зірках, галактиках, саме на цій планеті є такі, як я. З тією ж статурою, тим же сміхом, мрійливістю-грайливістю, думками, уподобаннями, звичками, чеснотами-гріхами, хворобами-одужаннями, є такі, як я.
Черешнева хусточка, черевики, сумочка, помада. І зовсім мене бордовий не старить. А якщо і так, я люблю своє дозріле-зріле-перезріле тіло.
Скільки тобі пояснювати, що стара баба і доросла жінка – це різні речі?!
Ні. Або дівчинка або стара баба.
Ось я і дрібочу старенька, сухенька. Так, як ти казав, що уявляв мене. Чого ж тоді говорив тим грудним, низьким голосом? Ти й досі говориш ним? До тих? Інших? Чи до одної й тієї ж? Тієї, що ти знав давно. Тієї, що не можеш віднайти?
А на цю, глянь! Це не вона коло тебе лежить?
Ти не хочеш до мене говорити тим голосом. Нема бажання. Нема потреби.
Може й собі навчитися контральто? Інтонуючи, на свій розсуд підвищувати, знижувати тон, силу голосу, поспішати язиком, захлинаючись у (манірному) хвилюванні чи навпаки робити сповнену змісту паузу
                АААААААААААА!
Що ж вона зараз скаже?
Модерато, Престо, Ларго, Віваце))))
Який же в неї непристойний язичок! Як це вона так його згортає трубочкою?
Тихше, тихше, пацани! Не треба мене зафарбовувати своєю юною яскравістю вже втрьох!
Ха-ха-ха-ха-ха-ха! Я не можу сконцентруватися на своєму кольорі.
Треба вкласти подвійні устілки у все взуття. Ступні стали такі чутливі, що відчувають кожного камінця. І хоч приємно наслухати, як ворушаться пальці, до вечора ноги печуть і стають твердими, наче копита.
Ах! Яка краса жити у цьому світі, у цьому тілі. Кохатись з вітром, дощем, сонцем, річкою, лісом, дорогами, містом. Чуття! Наче вже й непотрібно іншого тіла поруч! Телепатія, телекінез, телеобійми, телезлягання, телеоргазм, телеекран, телеморока, телепортація.
Морок. Світло. Морок. Світло. Морок. Світло
Он-Офф. Он-Офф.  Он-офф. Он-Офф.Он-офф. Он-офф.