Про шанування мови

З дитинства шанував я мову краю
Де народився, де у радості зростав,
Де плинув у життєвім водограю,
Де сам для себе долю обирав.

Співуча, мелодійна і багата,
Пливла вона над містом і селом,
Вона лунала піснями на свята
І в серці відгукалася теплом.

І як було приємно в світі жити
Серед квітучих весняних гаїв.
Кохання, як джерельну воду пити,
Та чути щирість українських слів.

Я в цій землі славетній народився,
Хоча своїм корінням з інших міст,
Проте, від цього з жодним не сварився,
Поваги к думкам інших маю хист.

І в різних мовах  рідної країни
Ніхто ворожих рис не визнавав,
Жили братами люди України
І кожен на майбутнє мрії мав.

Нема національності у Бога.
І мови особливої нема.
Життя – душевних пошуків дорога,
Не варто розгубить його дарма.

Не личать свари Божому створінню,
Господній дар – різноманітність мов.
Але ж ведуть людей к порозумінню
Добро, надія, віра і любов.

                05.04.2017г.
           © Руслан Пивоваров