Осiннiй настрiй
змий з душі увесь осад дощенту.
Покрутися у вальсі повільно, а ще
заспівай на прощання крещендо.
Посумуй, моя мила, зі мною удвох
під низьким пошматованим небом.
Засинає усе, лише килимом мох
вистилає доріжку до тебе.
Пожурися, поплач і послухай „курли“,
що з небес долина усе рідше.
Ниє серце і сум огортає коли
клин лелечий врізається в тишу.
Відлітають з ключами і часточки нас
за моря, у країни далекі.
Та красуню-весну все одно, пройде час,
принесуть на крилятах лелеки.
04.10.2017
Свидетельство о публикации №117100410312