Розкривай же, осінь, жовті віяла
Над казково-райдужним чолом.
Я тебе сама таку намріяла,
Наділивши смутком i теплом.
Так радію - бо ряснієш барвами.
Так сумую, що і це мине.
Маємо на те, щоб жити, право ми –
Це тебе втішає і мене.
Відлетять у вирій клином, зграями –
Непорозуміння, біль і щем.
Поки не дійшло усе до краю, ми
Любимо, надіємося ще.
Хай було багато і поганого -
Та воно, як листя, опаде.
Осінь, поверни мені коханого –
Він же є, хоч я не знаю, де.
Донеси до нього кольори тепла,
Як робила цілий вир століть...
Кажеш, я сама Його намріяла?
Та хіба від вигадки - болить?
Осiння пiсня
© Copyright: Наталья Мироненко, 2017
Свидетельство о публикации №117100307684
Свидетельство о публикации №117100307684
Рецензии
Фантомних болів, здається, просто так не буває. Правда, буває хвороба третього курсу (це коли студенти-медики почиають відчувати симптоми хворіб, які саме вивчають)
У всякому випадку до осені апелювати нема сенсу: будь-яка кішка знає, що час повернення коханого - це березень)
Роман Шулевский 28.11.2021 15:46 • Заявить о нарушении
У всякому випадку до осені апелювати нема сенсу: будь-яка кішка знає, що час повернення коханого - це березень)
Роман Шулевский 28.11.2021 15:46 • Заявить о нарушении
Ну, це така пісня, Ромо. Коли її писала - так відчувала. Напевно, то була хвороба третього курсу). Тому апелювати взагалі не варто і запізно. Хіба що, заради ще однієї пісні).
Наталья Мироненко 28.11.2021 15:53 Заявить о нарушении
Наталья Мироненко 28.11.2021 15:53 Заявить о нарушении
На это произведение написано 10 рецензий, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.