Золотіють літа
Золотіють літа… В коси мудрість вплітається сива,
І печаль обніма, виціловує старість в вуста.
Все пройдешнє життя, що написане срібним курсивом,
Кожен день у думках білим птахом зими проліта.
Золотіють літа… Вже і діти, й онуки при ділі,
Лиш по них видно нам, як зносилася наша душа…
А в саду, як колись, вже черешні червоні доспіли,
Й до порічок в саду вже онука чимдуж поспіша…
Золотіють літа. А так хочеться весни вернути,
Бо душа сторінки тії юності й досі листа…
І сувої всіх літ, що як грози зійшли, розгорнути,
Та нема в ті роки ні доріг, ні шляхів, ні моста…
Золотіють літа… Яблуневі схиляються віти,
Час галопом біжить…Тільки старість нас і не мина.
Зустрічаймо її, і не біймось з роками старіти –
Бо і справді тепер до лиця нам оця сивина…
Автор Тетяна Лісненко
Золотые годы
© Copyright: Татьяна Лисненко, 2017
Свидетельство о публикации №117100307561
Свидетельство о публикации №117100307561
Рецензии