Бiль землi

Я дуже довго спала,
Роки, як птахи відлітали.
У своєму світі жила,
А життя - мимо проліта.

Кажуть, що я від життя відстала,
Або життя мене не здогнало.
Не знаю, так чи ні?
Та, щось змінилось в мені.

Я чую страждання і болі Землі,
І, що коїться на ній.
Все відлунює в серці моїм,
І серце моє в журбі.

Я б підставила руки свої,
Та не має у мене снаги.
Всі страждання її,
Я б забрала собі.

Люди не хочуть бачить,
Як рідна Земля плаче.
Рвуть жили без каяття,
Убиваючи її життя.

Плюндрують легені знов,
І висмоктують кров.
По цівкі по краплі...
А де ж їх любов?

У віршах, у піснях, у розмовах,
Все про любов до Землі, до народу.
А насправді любові нема,
Її не відчуває Земля.

Не шукають нові енергоносії,
А зривають недра Землі.
 Душу  і серце ятрять,
Йдучи по натореним шляхам.

І навіщо їй такі гості у хаті,
Що прийшли життя її сплюндрувати?
Хазяйка з силами збирається,
Та й з бусурманом поквитається.

Вона сама за себе постоїть,
Та кров, душу і серце свої – відродить...
Поки що не пізно, люди,
Подумайте, що з вами далі буде?