Лина Костенко Когда уже ко сну собрались люди

Лина Костенко «Когда уже ко сну собрались люди…»
(перевод Владимира Туленко)

Когда уже ко сну собрались люди,
Когда из туч вновь вырвалась луна,
Не Спарта, Киев был тогда безлюден,
Я на бульвар светила окнами одна.
Тогда из ночи, тьмы, противоречий,
Где башня возвышалась, как котурн,
Мне кто-то душу тихо взял за плечи  –
Заговорил шопеновский ноктюрн.
То были просто колдовские пальцы.
Они немели на каком-то «фа».
Прислушивались…
И боялись фальши.
Так, как боится и моя строфа.
Все возвращались, мучаясь, роптали.
И отложили славу на потом.
Они ту фальшь порвали, растоптали,
И, побелев, переплелись жгутом.
Никто не знал. И вряд ли то узнаешь,
Как пальцы вновь сломает виртуоз…
Счастливец тот, кто не касался клавиш.
Он сам себе Шопен и Берлиоз.

*****

Ліна Костенко «Коли вже люди обляглися спати...»
 
Коли вже люди обляглися спати,          
Коли вже місяць вилузнувся з хмар,      
Коли спартанка Києва, не Спарти,               
Лиш я світила вікнами в бульвар, -         
Тоді із ночі, з пітьми, з порожнечі,               
Де зіп'ялася вежа на котурн,               
Мені хтось душу тихо взяв за плечі -         
Заговорив шопенівський ноктюрн.            
А то були якісь магічні пальці.               
Вони німіли на якомусь "фа".
І прислухались...
І боялись фальші.
Так, як боїться і моя строфа.
Вони вертались, мучились, питали.
Вони відклали славу на колись.
Вони ту фальш роздерли, розтоптали,
І аж збіліли, так вони сплелись.
Ніхто не знав. Цього й не треба знати,
Як десь ламає пальці віртуоз...
Щасливий той, хто ще не вміє грати.
Він сам собі Шопен і Берліоз.