Семейный кризис

*          Сімейна криза

                Шалений вітер тонкі віти
                Схиля до матінки-землі.
                І небо, раптом посіріле,
                Неначе впало – Землю вкрило:
                Зірки сховалися в імлі.
                І туга, туга охопила,
                Неначе гострі пазурі.
                Серце заплакало, занило...
                За Сонцем плакало, зболіле,
                Та за людьми, що за стіною
                Словами билися, страшні,
                І Зло безжалісне  гриміло..

                Шуга кущами буйний вітер,
                Здається, він у грудях – вітер,
                а це всього лиш посварились
                і не вітаємося ми.
               
                “Гроза сімейна” гуркотить
                і між зболілими серцями
                літають блискавки нестями –
                вогненної біди,
                що володіє зараз нами,
                бо серце, серце людське спить.
               
                І все темнішає Блакить
                Святого Неба.
                Хмари, хмари...В серцях людей
                страшенні хмари!
                І   катаклізми, катастрофи
                ми викликаємо з пітьми,
                бо “грім” в серцях у нас гримить!
               
                А люди кажуть: «Ой, біда!
                Чого ж це Бог таке творить?»
   
Післямова: Та люди не знають, що не Бог нас карає, адже він - любов.. А хто ж тоді, коли це не ми самі? Наше власне невігластво – найстрашніший  у б и в ц я. Бо Сказано ще до нашої ери:  «Зла немає. Його ніхто не створював навмисне. Але є незнання – воно й породжує усяке зло!»   С О К Р А Т