Частина 6. Маленький артилерист

МАЛАХІВ КУРГАН
Історична поема

Частина шоста.
Маленький артилерист


В безсонних ночах, у вогні канонад,
В виснажливих штурмах тривалих
Закінчився жовтень, минув листопад,
І перші морози упали.

Митько в товаристві двох друзів своїх,
Василька й Максима малого,
Постійно старався в усьому, чим міг,
Матросам прийти на підмогу.

Під кулями воду носив у відрі,
Просили коли бомбардири.
Бувало, весь день, від зорі до зорі,
З Васильком стріляв із мортири.

Максимко із гуртом міських дітлахів,
У свитку закутавшись драну,
Відшукував ядра між балок-ярів
І потім носив до кургану.

Там якось до нього один з моряків,
Старий феєрверкер, озвався:
«Я, знаєш, сказать тобі дещо хотів –
До нас би ти перебирався!
Дамо тобі банника, будеш ти ним
Заряджувать нашу гармату!»
«Ой, правда? Я згоден! - засяяв Максим,
Наївно повіривши жарту. -
Он Вася Даценко з мортирки стріля.
Я теж в артилерію хочу!»
«Ти ж менший в два рази за банник, маля! -
Матроси з Максимка регочуть. -
Ти будеш боятись! Тут страшно у нас!
Тут кулі свистять без устану!»
«Ніколи я ядер і куль не боявсь!
Я мазати п’яти не стану!
До речі, від куль я не раз утікав,
Мене ні одна не догнала».
«Занадто маленький для наших ти лав!»
«Ви ж, дядьку, мені обіцяли!..»

Матросам кургану з тих пір ні на мить
Максим не давав супокою,
Та чув лиш постійно на вперте «Візьміть!»:
«Тікай! Нема ради з тобою…»

Пустими і марними все ж не були
Настирні дитячі потуги,
Матроси нарешті таки узяли
Максима в гарматну обслугу.

читати далі: Частина сьома. Біда за бідою
http://www.stihi.ru/2017/11/18/10020