Тихим плачем небеса кричать...
Пролилися мовчкуватими дощами.
І давно вже скучив зорепад...
Тихими та теплими ночами.
Днями сонце,світить. Вже не те...
Не зігріє майже,-нехай світить.
І каштан здалека не цвіте...
На й же хто...у теплоті привітить.
На загривку в полум'ї згора...
Світлий,довгожданний,тихий ранок.
І птахи,немов би дітвора...
Із гнізда злетять...злетять на ганок.
Зтихнуть наче,наче б то співа...
Зколихнуть таки...чи втому,-тугу.
Зтишилась та зжовкла лиш трава...
Відвернувшись з жалю за наругу.
Вітра в полі. Де ін де зліта...
Та чи вартий хто,його покою.
За спиною.Ось,стоять літа...
А чи відведе їх хто рукою?
(Понкратова.О.В.)
Тихим плачем небеса кричать
© Copyright: Лена Грама, 2017
Свидетельство о публикации №117092802947
Свидетельство о публикации №117092802947
Рецензии