Душа скавчить, як пес приблудний

Душа скавчить,як пес приблудний,
Отой замерзлий,той,який без буди,
Тиняється,шукаючи тепла.
Від неї відцуралася удача.
І тикається кошеням незрячим.
Чекає ж не горобчика - орла!
Зігрій її,хоч поглядом,хоч словом,
Та ремига байдужості корова,
Гедзі,думки настирні відганя.
Знічев'я жуйку сонну все жує
Чужа біда її не дістає,
Бо пристрасть і байдужість не рідня.


Рецензии
І як зігріти і зцілити заболілу душу?
Як прополоти смутку кляті бур'яни ?
Дивись : вже осінь в позолоті - мушу
Збирати радість ,щоб не відчувать вини,
Що пісню не впустила в своє серце,
Ту,що над світом в небі полилась.
Лише з тією,що поніс на крилах вітер
І вже твоїй печалі каже - зась
Ти полетиш і легко, і безслізно
Підхоплять журавлі твоє "курли"
Співать ніколи не бува запізно
Нехай душа співає - смуток спопели!!!
Валюшко,не гай часу на жалі і чиїсь дошкуляння. Твоя душа вміє радіти. Я в цьому впевнена. Тож нехай живе пісня,що гріє зболену душу! З любов'ю Віра.

Вера Бондаренко-Михайлова   02.10.2017 10:36     Заявить о нарушении
Дякую Віро. Не завжди твори потрібно сприймати автобіографічно. Але за поезії і ваш оптимізм щиро вдячна. В.К.

Валентина Кондратенко 2   01.10.2017 19:03   Заявить о нарушении