Вчитуюсь в далі застигшого чорного неба.
Ніч розтривожила пам'яті чисте зерно.
Годі тривожитись,годі взивати.Не треба.
Не відповість вам,на ваші питання воно.
Та й на мої...вряд чи засмучено скаже...
Замерехтить,в небі темнім,-завітна зоря.
Але ж далеко-далеко,свій путь,місяць в'яже.
Та ненароком,неначе...он крихти горять.
Крихти далекого,також найближчого муру.
Що віддаляє,та й близить неначе іще.
То розправляє,то мне...неба чисту купюру...
Сонцем засвітить...візьме не галантним дощем.
І за кордоном,границею щирих поклонів...
В'язки,охапки...в долонях,мов долі сувій.
Також і ти...також я! В темнім,неба,-полоні...
Знову вбираєм,у себе,-всю тисячу мрій.
(Понкратова.О.В.)
Крихти далекого, також найближчого муру
© Copyright: Лена Грама, 2017
Свидетельство о публикации №117092702537
Свидетельство о публикации №117092702537
Рецензии