Ой, мамо, а вже й осінь,
А я ще й не жила
Підстригла сивини просинь
Лет мого крила
Якби ж тільки осінь,
А вже, майже,зима.
Серце свята просить,
А його – катма.
Блукала, шукала –
Гріхи на меду.
Дурненька,заблукала
В біду лободу.
Думала царевич
А то був будяк.
Реп’яхами обвішана
Не випірну ніяк.
Реп’яхи – колючки –
На серці – крівця .
Пошлю на той бік
До тебе ж гінця.
Послала я голуба
Крізь біду навпростець,
Вернувся до віконця
Облізлий горобець.
Не долетів голуб
Лета не дала.
Думала - доточиш
Силу до крила.
«Була сила,як мати носила» -
Приказка рече.
Як би я схилилась
На мужове плече.
Та мужу – байдуже!
Коханка в нього є :
Оковита – стара свита –
Нещастя моє.
Покинула б подвір’я
Хомут не дає
Розлетілись літа пір’ям –
Безталання моє.
Ой,мамо,вже й осінь
Ой,мамо,вже й зима
А душа ж любові просить,
Як не було на молоці –
на воді нема.
Ой, мамо, а вже й осiнь
© Copyright: Валентина Кондратенко 2, 2017
Свидетельство о публикации №117092701929
Свидетельство о публикации №117092701929
Рецензии