Війна посіяла ненАвисть,
А висходиласть в ній любов
Це за брехню і за лукавість,
За молоду пролиту кров.
Коли обпалений війною,
Солдат в безпам’ятстві лежав
То рятівницею земною
Скотилась другова сльоза
Йому на скроні й повернувся
Поранений із небуття.
Тоді на ангельських долонях
Його верталося життя.
Була ця зустріч в жерлі бою.
Шкварчав гарячий автомат,
Коли свинцевою «любов’ю»,
Палив солдатів «старший брат».
Питала хлопця журналістка:
(Уже притишилась гроза).
- Оті,потойбік, в горлі кістка?
А воїн совістю сказав:
- Жалко хлопців!
- Жалко,жалко?
- Жалко,бо й вони українці
І став мені він за святого,
Безвусий хлопець із АТО
Такого щирого простого
Не бачив серця ще ніхто!
Вiйна посiяла ненАвисть
© Copyright: Валентина Кондратенко 2, 2017
Свидетельство о публикации №117092701919
Свидетельство о публикации №117092701919
Рецензии