Сестро Туго, полинова моя самотино,
Прихилися хоч ти до замерзлих моїх рамен,
Чи зітхни плач-травою обабіч забутого тину,
Чи із зойку душі сотвори не даремний катрен.
Вже відчовгали шлях романтичного цвіту надії.
Заскорузлими пальцями старість зрива календар,
Нерозв’язаний досі у світі чвар-вузол Гордіїв.
Загубив десь ключі від собору сліпий паламар.
І погожії дні відзвонили у щастя литаври.
«Доброзичливців» – друзів ковтнула пітьма табуни
І зробили злу справу відступники – зрадники маври –
Не збулася душа за обдурені мрії вини.
Продалися в ясир недолугі сини яничари
Одинокою десь блимає зірка в нічному вікні
Хоч справляють свій бал:лихо,розбрат і зрада і чвари,
То гарцює Георгій в небесах на баскому коні.
Сестро Туго, полинова моя самотино
© Copyright: Валентина Кондратенко 2, 2017
Свидетельство о публикации №117092701883
Свидетельство о публикации №117092701883
Рецензии